На зображенні - група молоді, комсомольці, задіяні на впорядкуванні так званих Алтайських озер (давня назва - озера Франца, за прізвищем власника фабрики гіпсу, що в ХІХ-ХХ ст. була тут розташована). На фоні - останній будинок непарного боку вулиці Алтайської, №15. <br />Одна з порівняно молодих вулиць Львова з'явилася 1921 р. як бічна 29 Листопада (Коновальця). У 1933 р. вона отримала самостійну назву на честь польського поета Ципріяна Норвіда, непарний бік був забудований комфортабельними віллами. Під час німецької окупації її перейменували на Граф Люкнергассе, а після війни до 1950 р. кілька разів поперемінно мінялися назви Норвіда та Алтайської, поки не залишилася назва Алтайської. Тоді і прилеглі озера отримали локальну назву Алтайських озер. Тільки в 1993 р. вулиця була названа на честь Ярослава та Святослава Гординських. <br />У 1940-х/на початку 1950-х років біля природніх водоймищ було сміттєзвалище, що утворилося через скидання на цьому місці промислових відходів поблизького електролампового заводу та заводу емальових виробів на вул. Алтайській (тепер вул. Гординських). Довший час територія не була впорядкована, поки за проектом архітекторів Л. Тимченко та Павла Конта на вул. Пушкіна, 130 (тепер вул. Ген. Чупринки) не було споруджено будинку Електромеханічного технікуму. Потім це був технікум радіоелектроники, тепер - Інститут новітніх технологій. Силами молоді, як робилося в ті часи (по сучасному - волонтерів) було розчищено від сміття, вичищено та впорядковано три давніх озера, а також прилеглу територію, де дотепер існує улюблений львів'янами парк "Піскові озера". Час від часу виникає тема забудови території, для чого потрібно осушити природні озера та ліквідувати характерну для цієї околиці міста велику кількість джерел, які наповнюють ці озера, що згідно народним звичаям, є неприпустимою дією.