В 1950 р. з книгарні №19 на пл. Ринок, 10 до відповідно обладнаного приміщення на пл. Перемоги, 4 (тепер пл. Григоренка) було переведено книгарню підписних видань. Попри наявність у тогочасних книгарнях творів української та російської класики, існував величезний попит на книги, в тому числі і на зарубіжну класику. Досі в бібліотеках книголюбів зберігаються багатотомні видання класиків світової літератури, часто такі, що були вперше перекладені. Незважаючи на великі тиражі – від 500 000 до 1 000 000 примірників – задовільнити всіх бажаючих було неможливо, отже багатотомні видання розповсюджувалися методом попередньої підписки. Так були видані 20-томник Івана Франка, 10-томне академічне видання А. Пушкіна, 3-томник поезій Лесі Українки, перекладні твори Д. Лондона, П. Меріме, С. Цвейга, М. Сервантеса, В, Шекспіра, А. Конан Дойла та багатьох інших. Абонент оформлював підписку, вносив заставу – вартість останнього тому – і отримував наступні томи по мірі їх виходу з друку, іноді це тривало пару років. Оскільки кількість підписок була обмеженою тиражем, для багатьох вони відразу стали бажаним дефіцитом, ознакою певного статусу в суспільстві. Частина підписок йшла за рознарядкою для осіб владних, партійних та керівних структур, згодом додалися ще пільгові категорії абонентів - певна частка виділялася для товариства книголюбів і ветеранів війни та праці. Решта спраглих читачів при оголошенні чергової підписки з вечора займала чергу біля книгарні, складався нумерований список черговиків, нераз номер писався на долоні, деякі охочі чергували вночі. З відкриттям книгарні вранці проводилася реєстрація присутності черговиків, черга частково переміщалася до приміщення книгарні. З цієї миті присутні терпляче чекали надходження своєї черги на оформлення підписки або отримання талончика, що надавав право її оформити. В часи перебудови величезним попитом користувалися україномовні видання неофіційно заборонених досі М. Грушевського, Д. Яворницького. За часів незалежної України система книготоргів дала збій і отримання підписної літератури припинилося. Оскільки книгарня не виконувала своєї безпосередньої функції, було здійснено спроби інших методів торгівлі – з’явився відділ букіністичної літератури, книгообмінний. Через кілька років книгарня остаточно занепала та в умовах загальної кризи припинила існування. Тепер тут розташований магазин мобільного зв’язку. Ірина Котлобулатова
Ключові слова:
Вулиця, забудова, архітектура, книгарня, люди, кінотеатр
