Коментує Ірина Терещенко:

“На фото мої найрідніші: бабуля Ніна, тьоті Ірина та Зеновія. Дівчатка й вона сама одягнені в плаття, що бабуся шила самотужки.

Розкроювала тканину для цих суконь за трафаретом, нанесеним на шпалери, сестра чоловіка – тітка Юльця, бо вона закінчила швацькі курси. Бабулі важко було це зробити правильно біля горловини, рукавів, зате вона вміло зшивала готовий виріб.

Швейну машинку (фабрика м. Подольська) молоде подружжя купило на базарі, з рук, вона вже побувала у вжитку. Бабусин чоловік зробив машину з ножним приводом. Це полегшило роботу бабулі. Сама підкорочувала речі, шила постільну білизну, одяг і не тільки.

Моя цьоця, яка є на цій фотографії, згадувала, що плаття пошиті з матеріалу перкаль. Купували його в місцевому магазині, і коштував він орієнтовно 3 карбованці, тоді як за ситець правили від 1 карбованця 20 копійок за метр. Сукенка була дуже приємна, і цьоця любила її одягати. Щодо колірної гами, то основою тону був сірий, а по ньому тьмяні червоні й зелені квіти. У той час яскравих тонів у тканинах просто не було. Старша сестричка моєї цьоці має розкішне плаття, а в косичках – атласну стрічку. Як на мене, ці сукенки – класика дитячого одягу. Сама бабуля на фотографії в картатому платті з вовняної тканини.

Бабуся шила собі, родині, найближчим знайомим усе життя, майже до 1991 року. Освіти швачки вона не мала, просто природний хист, уміння інтуїтивно розуміти, як це зробити; ставали в пригоді підказки від сестри чоловіка. Згодом вона навчилася розкроювати самотужки, опанувала і це. Серед виробів, що вона шила, були сарафани, плаття, косинки, сумки з тканини, щоб ходити до магазину, на роботу, базар тощо. Зазвичай це були прості, але досить практичні речі”.

Фотографію надала Ірина Терещенко.