Розповідає Тамара Лубенець:
“Я любила фотографуватися, мріяла стати артисткою. Переодягалася в різні костюми й колекціонувала фото. У післявоєнному Києві з одягом було скрутно і грошей у людей не було. Тому купували нові речі дуже рідко, а перешивали старий одяг – наприклад, з двох суконь робили одну нову. Адже жага до краси завжди є, незалежно від того, чи має людина майно і гроші. Завжди хочеться бути гарною. Сама я одяг не перешивала, але й до кравців у ті часи не зверталася. Перешиванням займалася мама, її знайомі, подруги, сусіди, яких просили допомогти.
Під черевики чи босоніжки завжди надягали шкарпетки, бо взуття на босу ногу не було прийняте”.
1951, вересень
Фотографію надав Сергій Гриненко.
