Портрет Мирослави Король і її троюрідного брата Івана Кузьми біля пам'ятника бійцям Першої кінної армії.

"Я і мій троюрідний брат Іван Кузьма були нерозлучні.

Там [на хуторі Трубачівка] пройшло моє дитинство. З вікна хати було видно пам’ятник, мама працювала черговою щотретій день біля нього. Теж там ще був магазин із сувенірами і туристи багато їх купували, був програвач на пластинки, грала музика, а я допомагала продавчині розставляти товар — теплі спогади мого дитинства.

Хоча жили ми не в розкошах, нам іноземці давали жвачки і цукерки, хоча ми не просили. Мабуть ми виглядали бідненько.

Але голодні ми ніколи не були. Мама встигала збігатись на п'яту ранку в колгосп подоїти корови, приготувати нам сніданок, відправити до школи в Олесько (нас возив колгоспний автобус або грузовик з будою, обладнаною лавками) і йти на іншу роботу, щоб діти були не гірші всіх. Тато працював кочегаром на брикетеому заводі, який знаходився неподалік Олеська", — коментар Мирослави Король.