На плані відображено стан міста й прилеглих територій на кінець ХVІІІ ст. 

План не датовано. У монографії Жанни Комар, присвяченій архітектурі Станиславова, карту датовано періодом перед 1800 роком [43], с. 43.

Легенда:

• Зліва від центру розташовано назву плану "Станіслав" (Stanislow).
• З правого боку посередині розміщено легенду, яка пояснює чотири лінії, нанесені на плані:
• a a - "Лінії, котрі у фортеці з пагорбу Єврейського кладовища стають відкритими" (Linien, welche in der Festung von der Anhöhe des Juden-Kirchhofs enfiliret, und entdecket werden).
• B B - "Відкрита лінія на вказаному пагорбі" (Die entdeckende Linie auf ersagter Anhöhe).
• с с - "Лінія під схилом, яка не проглядається з фортеці" (Eine Linie unter dieser Abdachung, wo man von der Festung nicht gesehen wird).
• d d - "Два полігони, біля яких від російських військ бруствер стає вкрай недостатньо підвищеним" (2. Poligons, bei welchen von den Russischen Truppen die Brustwehr sehr mangelhaft erhöhet worden).
• В правому нижньому куті міститься інформація про масштаб та мірна сітка з написом: "Масштаб 200 клафтерів" (Maasstab von 200. Klaftern).

Характеристика карти:

• План виконано в техніці кольорової літографії.
• Межі передмість та приміських сіл не окреслено, їх назви на плані не вказано.
• Нумерація забудови відсутня.
• Усі назви об'єктів на плані нанесені німецькою мовою.

Топоніміка карти:

• Адміністративні будівлі: (1).
• Дороги: (2).
• Кладовища: (1).
• Млини: (1).
• Сакральні споруди: (7).
• Фортифікації: (4).

Перелік видань, у яких план опубліковано:

• Komar Ż. Trzecie miasto Galicji. Stanisławów i jego architektura w okresie autonomii galicyjskiej. Kraków, 2008. S. 43.

Характеристика міста:

Після Першого поділу Речі Посполитої в 1772 році Станіславів, що був приватною власністю польської родини магнатів Потоцьких, відійшов під владу Австрійської імперії і став центром одного з 18 (пізніше 19) округів провінції "Королівства Галичини та Володимирії".

У 1792 році власниця міста Катерина Коссаковська (дочка Юрія Потоцького), яка опікувалася містом майже 30 років, продала Станіславівський ключ (куди окрім території міста входили фільварки Княгинин і Загвіздя, а також села Опришівці, Чукалівка, Угринів і Крихівці [56], с. 166) своєму родичу Протові Потоцькому, котрий став останнім його власником з роду Потоцьких. Унаслідок його банкрутства з 1795 року містом опікувалася "Об'єднана ліквідаційна комісія", а в червні 1801 р. Станіславівський ключ як компенсація за несплачені Протом Потоцьким податки перейшов до австрійської державної скарбниці [40], с. 32, 34.

На плані місто постає у вигляді фортеці шестигранної форми. Вона була збудована ще за Андрія Потоцького (друга половина ХVII ст.) Франциском Карасіні з Авіньйону і значно розширена Станіславом Потоцьким, сином Юзефа, в другій половині ХVIIІ ст. 

Мури були споруджені з червоної цегли, а вежі – з каменю. Уздовж них тягнулися вали та глибокі й широкі рови, що відділяли місто від передмість. Потрапити всередину можна було через дві брами – Галицьку (або Львівську), з північного боку, та Тисменицьку (або Кам’янецьку) – з південно-західного боку, а також призначену для прогулянок малу хвіртку, звану Вірменською або Заболотівською, зі східного боку фортеці. Брами увінчувалися мурованими баштами [57], с. 19-20

У 1812 році розпочалася планомірна ліквідація оборонних споруд міста [40], с. 32, 34. Після усунення фортифікаційних споруд вали були зрівняні, а рови засипані. Залишки валів сьогодні можна побачити поміж сучасними вулицями Грушевського й Дністровською, а фрагмент міської стіни – з вулиці Новгородської (провулок Фортечний).

Очевидці так змальовували Станиславів тієї епохи: "Це місто все муроване, своїм виглядом не уступає чужоземним; з палацом, ратушею, арсеналом, фортифікацією… Були тут також великий монастир і чудовий костел отців тринітарів, у якому зберігався чудовий образ Спасителя, який падає під хрестом. Також були костел вірменської нації і руські церкви; гарні будинки та високі кам’яниці, широкі і бруковані вулиці, багаті купецькі крамниці, вірменські стайні, повні коней на продаж, та багато непоганих фабрик" [56], с. 57-58

Населення міста станом на 1801 р. складало 5 402 мешканців [58], с. 3.

За даними краєзнавця Михайла Головатого, на 1801 рік у Станиславові було 690 будинків, у межах фортеці - 144. А в 1818 р. було вже 866 будинків, житлових і господарських, із них кам'яних - лише 84 [59], с. 10 

Автор: Олег Жерноклеєв