Майже до середини 1960 років будь-який похорон у Львові був означений багатолюдною процессією, яку пропускали вперед трамваї, тролейбуси, автомобільний та гужовий транспорт. Різними маршрутами похоронні процесії рухалися в напрямку Личаківського та Янівського цвинтарів, затримуючи рух транспорту. Кілька вулиць виконували у Львові роль "останньої дороги", до Личаківського цвинтаря - Маяковського (давня Кохановського, тепер це вул. Левицького) та Пекарська. Вулицею Зеленою тоді курсував трамвай маршруту №3, повертаючи Дніпровською до кінцевої зупинки на Маяковського. До Янівського цвинтаря провадила вул. Шевченка (давня Янівська). Траурна процесія звичайно виглядала таким чином: попереду йшли її учасники та несли вінки із траурними стрічками, якими ушановували померлого рідні, друзі та знайомі. Потім повільно їхала вантажна машина з відкритими бортами, вкрита килимами, уставлена квітами, де була розташована труна з небіжчиком. За машиною йшли члени родини покійного, друзі, знайомі. Якщо похорон був багатолюдним, частина людей, як правило, йшла тротуаром паралельно основній процесії - до неї звичайно додавалися перехожі та цікаві. Нераз перехожі тільки зупиняли ходу та знімали головні убори, вшановуючи небіжчика. Більш коштовний похорон передбачав використання заскленого катафалка, де установлювали труну. Катафалк супроводжували 2-4 служника, одягнені у відповідну траурну уніформу.
