У 1924 р. у Львові була зареєстрована

Польська кінематографічна спілка “Палас», (вул. Легіонів, 3, тепер – пр. Свободи), до якої увійшли відомі кінопідприємці Зигфрід Вайсс,

Адольф Парізер, Станіслав Щепаньскі,

Оскар Грудер - голова спілки. 1926 р. на ділянці у подвір’ї будинку

Гауснера, що належала Земському кредитному товариству, за проектом архітектора Еугеніуша

Червінського був збудований кінотеатр «Палас» на 1113 глядачів. В кінотеатрі

була заінстальована найдорожча в той час звукова апаратура Western Electric; немало

коштував спеціальний інвентар електричного та газового устаткування, центральне

опалення, механічна вентиляція. Інтер’єри декорував художник Фелікс

Вигживальський. Кінотеатр функціонував у

тимчасовій триповерховій споруді, розрахованій на 10-річну експлуатацію. На першому поверсі, окрім холу та фойє, були

розташовані глядацький зал на 710 місць, технічні приміщення, 4 санвузли, 5

сходових клітин; на другому поверсі був хол, кімната кіномеханіка з додатковими

приміщеннями, 5 санвузлів, 3 сходових клітини та балкон на 403 місця у

глядацькому залі. За

нормативами того часу крісла мали ширину  50 см,

проміжок між рядами складав 75

см -  на 5 см більше передбаченого

мінімуму. Вхід до кінотеатру провадив через браму на вул. Легіонів, 3 – до

фойє, а потім – до залу. На 3 поверсі розташувалися

конторські приміщення. Упродовж багатьох років «Палас» був

найбільшим та найкомфортабельнішим кінотеатром у Львові. <br />У 1941 р. розглядалась можливість перебудови кінотеатру

«Палас» під театр, але виникло забагато труднощів із розташуванням підприємств

та помешкань, що містилися у цьому будинку - кінотеатру, швейної фабрики, 60 мешканців

будинку, 10 торгових організацій, 3 державних установ, ресторану, отже від цих намірів відмовилися. <br />22

червня 1941 р.  будинок на розі вулиць

Коперніка та 1 травня (пр. Свободи) був зруйнований внаслідок попадання

німецької авіабомби, кінотеатр також був зруйнований. Від будинку залишилися тільки стіни,

відбудували його за проектом  архітектора  Миколи Микули тільки

наприкінці 1940-х років, однак вже без кінотеатру, тепер важко собі навіть

уявити, що в такому невеликому подвір’ї був найбільший львівський кінозаклад. <br /><i>Ірина Котлобулатова</i>