Місто відоме з початків ХІІ ст. (при в’їзді у Щирець зазначено дату 1131 рік, щоправда, не підтверджену архівними даними). Перша писемна згадка про Щирець у літописах датується 1126 роком, коли князь звенигородський Володимирко Володаревич і його брат, князь перемиський Ростислав Володаревич з’їхалися на нараду до Щирця, який лежав посередині їхніх володінь. Наприкінці XIV ст., після татарських руйнувань, місто Щирець розбудували на другому, низовинному березі ріки Щирки. У 1397 р. Щирець отримав від короля Владислава Ягайла магдебурзьке право. У січні 1397 р. воєвода сандомирський і староста руський Ян Тарновський надав війту Матвію дозвіл на облаштування міста на "100 ланах землі німецької мірки". 4 жовтня 1399 року польський король Владислав Ягайло відвідав Щирець. До міста вели дві брами – одна, "Львівська", біля церкви Св. Трійці, а інша (назва її невідома) - на протилежному боці міста примикала до костела. У вересні 1768 року для остраху місцевого населення на щирецькій площі стратили чотирьох гайдамаків, учасників козацько-селянського повстання на Україні, т.зв. "Коліївщини". Місто було відомим завдяки розвиненому виробництву гіпсу та вапна, ще у ХІХ ст. тут існували каменоломні та фабрика гіпсу. Виробами з кращого щирецького гіпсу оздоблено інтер'єри Львівського залізничного вокзалу, а також театр ім. Марії Заньковецької. Перед І світовою війною тут було 1 500 мешканців, тепер у місті мешкає 6 000 мешканців. Андрій Крижанівський.
